Дослідження стану прооксидантно-антиоксидантної системи капусти білокачанної різних за рівнем стійкості сортів
Анотація
Процеси вільнорадикального перекисного окиснення біополімерів, що спричинюються дією активних форм кисню, супроводжують нормальний стан аеробних організмів та помітно посилюються при дії несприятливих умов.По відношенню до рослин, проблема прооксидантно-антиоксидантної системи (ПАС) має такі особливості:
1. Недостатній рівень висвітлення в науковій літературі особливостей ПАС та її окремих компонентів рослинних об’єктів дослідження в порівнянні з тваринними.
2. Значне посилення прооксидантної ланки ПАС рослин за рахунок фотосинтетичної продукції кисню та генерації АФК пластидами, клітинною стінкою, пероксисомами.
3. Недослідженим є зв'язок імуностійкості рослин та їх адаптації до змінних умов існування в плані зсуву прооксидантно-антиоксидантного балансу, а також динаміка зміни ПАС зі збільшенням тривалості зберігання їстівних вегетативних частин рослин.
4. Актуальним залишається кількісний вміст низько-молекулярних антиоксидантів, та продуктів вільнорадикального перекисного окиснення які надходять до нашого організму з продуктами харчування рослинного походження.
Визначальним етапом утворення АФК є генерація супероксид-аніону О2*-, який є початковим компонентом всіх ланцюгових реакцій окисного каскаду. Утворений супероксид, за допомогою супероксиддисмутази перетворюється на пероксид водню (Н2О2), який зараз розглядається як компонент сигнальної трансдукції, але, разом з цим запускає перекисне окиснення біополімерів, окислює сульфгідрильні групи ферментів, здійснює дволанцюгові розриви
ДНК. Основним маркером перекисного окиснення ліпідів є малоновий діальдегід (МДА, О=НС–СН2–СН=О), утворення якого призводить до гідрофілізації мембран, гальмування біосинтезу білка та реплікації, утворення міжмолекулярних зшивок по аміногрупам білкових молекул, та мутагенного M1G при взаємодії з гуанозином ДНК.
Клітини рослин характеризуються багаторівневою системою захисту від пошкоджуючої дії АФК. До неї відносяться ферментні системи, що попереджують утворення супероксиданіону, а також антиоксидантні системи, які дезактивують продукти неповного відновлення кисню.
Одним з основних ферментних антиоксидантів є каталаза, яка прискорює розклад перекису водню з утворенням кисню і води:
2Н2О2 → О2 + 2Н2О.
Потужним неферментативним низькомолекулярним антиоксидантом є аскорбінова кислота (γ-Лактон 2,3-дегідро-L-гулонової кислоти), що гасить активні форми кисню, відновлює окиснені форми багатьох антиоксидантів (залізовмісні оксидази, цитохроми, вітаміни тощо), стимулює загальну імуностійкість організмів.
Отже метою даної роботи було дослідження біохімічних показників прооксидантно-антиоксидантного балансу: рівні вмісту супероксиданіонрадикалу та малонового діальдегіду, активності каталази, концентрації аскорбінової кислоти, в їстівних частинах капусти білокачанної урожаю 2009 та 2008 років. Порівняння значення величин цих показників для стійких і нестійких до хвороб сортів рослин.
Посилання
1. Дьяков Ю.Т., Озерецковская О.Л., Джавахия В.Г. Общая и молекулярная фитопатология. – М.: Мир, 2002. – 304 с.
2. Колупаев Ю.Е. Активные формы кислорода в растениях при действии стрессоров: образование и возможные функции // Вісник Харківського Національного аграрного університету. Серія: біологія. – 2007. – Вип. 3 (12). – С. 6-26.
3. Лакин Г.Ф. Биометрия . – М.: Высшая школа, 1980. – 293 с.
4. Мусиенко М.М., Паршикова Т.В., Славный П.С. Спектрофотометрические методы в практике физиологии, биохимии и экологии растений. – К.: Фитосоциоцентр, 2001. – 200 с.
5. Мусієнко М.М. Фізіологія рослин. – К.: Либідь, 2005. – 808 с.
6. Посiбник з експериментально-клiнiчних дослiджень в бiологiї та медицинi // Пiд ред. I.П.Кайдашева, О.В.Катрушова, В.М.Соколенко. – Полтава, 1996. – 271 с.
7. Цебржинский О.
2. Колупаев Ю.Е. Активные формы кислорода в растениях при действии стрессоров: образование и возможные функции // Вісник Харківського Національного аграрного університету. Серія: біологія. – 2007. – Вип. 3 (12). – С. 6-26.
3. Лакин Г.Ф. Биометрия . – М.: Высшая школа, 1980. – 293 с.
4. Мусиенко М.М., Паршикова Т.В., Славный П.С. Спектрофотометрические методы в практике физиологии, биохимии и экологии растений. – К.: Фитосоциоцентр, 2001. – 200 с.
5. Мусієнко М.М. Фізіологія рослин. – К.: Либідь, 2005. – 808 с.
6. Посiбник з експериментально-клiнiчних дослiджень в бiологiї та медицинi // Пiд ред. I.П.Кайдашева, О.В.Катрушова, В.М.Соколенко. – Полтава, 1996. – 271 с.
7. Цебржинский О.